Культура

Розвиток культури і мистецтва Прикарпаття тісно пов'язаний з історією й діяльністю обласних установ та мистецьких закладів. Саме тут сформувалися провідні мистецькі колективи — трупа обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка, Державний гуцульський ансамбль пісні і танцю, камерний оркестр обласної філармонії, симфонічний оркестр та інші колективи Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського, Калуського училища культури.

Етнокультура регіону

Івано-Франківщина входить до складу історичної території — Галичини, що одержала назву від давньої столиці — Галич. Галичина розміщена на перехресті доріг між Заходом і Сходом, Північчю і Півднем — у південно-західній частині України. Інша назва нашого краю — Прикарпаття, бо із заходу він прилягає до зелених Карпат. Вважається, що значне розселення автохтонними мешканцями території нашої держави спочатку відбувалося із Заходу.

5-6 тисячоліть тому на північ від Галича, за Дністром, проживали загадкові трипільці, будували величезні житла. Кераміка трипільська так само мальована, як і теперішня гуцульська. Високого розвитку Галичина досягла за княжіння Ростиславовичів і Романовичів. Галицько-Волинське князівство, особливо за часів короля Данила, розширило свої володіння й перетворилося в одну з найпотужніших держав Європи, що зуміла припинити експансію татар на захід.

Галичина здавна найбільш густозаселена територія України. Завдяки особливостям традиційного життя, місцевим говіркам, культурі, одягу, побуту, розселенням, в краї гармонійно співіснують кілька етнографічних груп: бойки, гуцули, лемки, покутяни, ополяни.

Івано-Франківщина багата історичними та культурними традиціями, це один з небагатьох країв, де збережено культуру чи не в усіх її проявах. Тут народилися і творили Василь Стефаник, Лесь Мартович, Марко Черемшина, Василь Верховинець. В усі часи визвольної боротьби наша земля давала приклад величі й нескореності національного духу. На зламі XIX-XX ст. тут зародилась Галицька Січ, згодом Івано-Франківськ (тоді Станіслав) став столицею ЗУНР.

Культура України ще довго буде нашим найбільш бажаним експортним продуктом. Яскраво і колоритно можна це побачити на прикладі збережених традицій етнографічних груп Івано-Франківщини. Народне мистецтво Івано-Франківщини найвиразніше характеризує етнокультуру західного регіону України.

Бойки заселяють узбіччя середньої частини Карпат. Раніше на Бойківщині займалися переважно скотарством, лісорозробками, видобуванням солі, ковальством. Пізніше тут розвинулося землеробство, тваринництво. У містах Калуш, Долина, Болехів добрий розвиток має хімічна, нафтова, лісотехнічна промисловість.

На території, яку заселяють бойки, збереглися пам'ятки монументального народного будівництва — дерев'яні каплиці, дзвіниці, церкви. Селище Перегінське за добробутом, який простежується у цілих архітектурних ансамблях, перегінчани називають „Бойківським голівудом».

Знамениті бойки — Юрій Дрогобицький (професор Краківського університету, згодом ректор університету в Болонії); гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний; письменники — Іван Франко, Іван Вагилевич, Антін Могильницький; політичний діяч Степан Бандера та багато інших.

На розвиток творчого потенціалу Бойківщини позитивно впливає проведення різноманітних культурно-мистецьких заходів, зокрема міжнародного фольклорного фестивалю бойків „Бойківська ватра», на який з'їжджаються гості з усієї України та закордону.

Особливим колоритом і розмаїттям видів і жанрів народної творчості відзначається Гуцульщина. Саме тут знаходяться осередки різьби по дереву, гончарства, ткацтва, вишивки, художньої обробки металу та шкіри, писанкарства. В області працюють 350 народних майстрів і майже 200 художників аматорів.

Гуцули проживають у південно-східній частині Карпат, у межах Галичини, Буковини, Закарпаття. Мальовнича частина українських Карпат визначила спосіб життя, заняття скотарством, народними промислами, деревообробкою, писанкарством.

На території Гуцульщини сформувались родинні школи різьбярів, гончарів, вишивальниць, ткачів. Гуцульщина має дерев'яні церкви XVI-XX ст., збудовані в традиційних народних формах. Гуцульському одягу притаманні окремі риси вбрання інших регіонів України (Подніпров'я) та південних слов'ян (болгар, хорватів, сербів). Найвідомішим різьбярем, який відчутно розвинув та удосконалив техніку гуцульського „сухого» різьблення — без застосування інших матеріалів, був Юрій Шкрібляк (1822-1884 рр.) відповідно до мотивів різьби, він придумував нові форми доліт, стамесок, удосконалив техніку різьблення.

Славетні гуцули — письменники, поети Юрій Федькович, Марко Черемшина, Тарас Мельничук, Роман Іваничук. Гуцули також проводять фестивалі міжнародного рангу, на які з'їжджаються представники цієї етнографічної групи українців зі всього світу.

Покутяни займають територію на північний схід від гуцулів. На Покутті розвинуто землеробство, чимало мешканців займаються декоративно-ужитковим мистецтвом (гончарством, вишиванням, килимарством, писанкарством). Землі Покуття — найродючіші в області. Покутський одяг зберіг чимало архаїчних елементів і відрізняється стриманістю і привабливістю. Покутські села розташовувались здебільшого у низинах.

Ополяни заселяють Опілля — західну частину Подільської височини, основне заняття мешканців — землеробство. Культурою і побутом ополяни близькі до Покуття й Поділля. Вони використовують бісер, рослинний орнамент у вишивці.

Лемки проживають на пограниччі з бойками. Основна частина території лемків розміщена поза Галичиною — на Закарпатті і в Польщі. Вони зберегли свої звичаї, обряди, окремі риси матеріальної культури в одязі, їжі, тощо. У Рогатинському, Коломийському та інших районах області окремими селами проживають лемки, насильно переселені з Польщі після ІІ світової війни. З Лемківщини походять: митрополит Йосиф Сембратович, композитор Михайло Вербицький.

Інфраструктура культурних закладів

Розвиток культури і мистецтва Прикарпаття тісно пов'язаний з історією й діяльністю обласних установ та мистецьких закладів. Саме тут сформувалися провідні мистецькі колективи — трупа обласного музично-драматичного театру ім. І. Франка, Державний гуцульський ансамбль пісні і танцю, камерний оркестр обласної філармонії, симфонічний оркестр та інші колективи Івано-Франківського музичного училища ім. Д. Січинського, Калуського училища культури.

Мистецьку славу краю примножують народні артисти України Христина Фіцалович, Петро Терпелюк, Петро Князевич, Михайло Кривень, Богдан Сташків, заслужені діячі мистецтв України Михайло Сливоцький, Анатолій Грицан, Олександр Семенюк, Михайло Мокрецький, заслужені артисти України Роман Іваницький, Жанна Добряк-Готв'янська, Олег Герета та багато інших.

На сьогодні в області нараховується 733 закладів культури клубного типу, 56 дитячих шкіл естетичного виховання, 5 театрально-концертних установ, 12 державних і 70 громадських музеїв, 4 театри, обласна філармонія, інститут культури Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, Івано-Франківське музичне училище ім. Д. Січинського, Калуське училище культури, Науково-методичний центр культури Прикарпаття, 3 парки культури. При клубах функціонують 3687 художніх колективів.

При закладах культури клубного типу діють чотири тисячі колективів художньої самодіяльності, в яких беруть участь майже 50 тисяч чоловік, 311 колективів носять звання „народний аматорський», 31 дитячих аматорських колективів удостоєні звання „зразковий».

Всього в області діє 1 наукова, 783 публічних державних бібліотек. З них — обласна бібліотека для дітей, обласна бібліотека для юнацтва, 17 районних та міських централізованих бібліотечних систем, які об'єднують 746 бібліотек.

В книгозбірнях області працює 1310 працівників, 78,3% яких мають фахову освіту. Книжковий фонд публічних бібліотек області складає 9,1 млн. примірників творів друку, з них українською мовою — 5,0 млн., 55,6% від загального фонду. Поступово бібліотеки області запроваджують доступ до Інтернету для читачів (обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка).

Заклади культури обласного підпорядкування очолюють фахівці з вищою освітою, потребує підвищення фаховий рівень керівників районних закладів культури. Ще гірша ситуація з фахівцями склалася у сільських установах культури, де спеціалісти з вищою освітою практично відсутні. Серед працівників бібліотечної системи переважаюча кількість працівників з педагогічною освітою.

Активно діють в області музеї. В 11 державних і 76 громадських музеях області зберігається майже 190 тис. експонатів. В управлінні культури облдержадміністрації створено відділ з питань охорони культурної спадщини, який веде контроль за станом обліку, використання та збереження пам'яток культурної спадщини в області.

Івано-Франківський краєзнавчий музей знаходиться в історичній ратуші — колишньому будинку міського самоврядування (побудованому у 1666 році), який є своєрідною візитною карткою обласного центру.

Івано-Франківський художній музей розташований у ренесансному костьолі ХVІІІ століття, де зібрані унікальні пам'ятки галицького іконопису й скульптури в стилі бароко, роботи українських художників другої половини ХХ ст., а також твори польських, австрійських та італійських майстрів ХVІІІ-ХХ століть.

Скарбницею народних промислів та найстаріших сховищ декоративно-прикладного мистецтва Прикарпаття є Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Й. Кобринського, що діє від 1935 року. Підтвердженням цього є занесення його до Королівської Енциклопедії Великої Британії як музею світових шедеврів його структурним підрозділом є музей „Писанка» оригінальної архітектури, де зібрано понад 10 тис. екземплярів писанок з України та інших країн, де проживає українська діаспора.

Створені громадські музеї історії міста Болехів, історико-етнографічний „Берегиня» у м. Бурштин. У 2003 році відкрито музей історії Бойківщини в м. Долина. У с. Криворівня Верховинського району побудоване приміщення для музею першого Президента України М. Грушевського. Справжніми центрами патріотичного виховання стали музеї історії Калущини та визвольних змагань Надвірнянщини.

До Кабінету Міністрів України направлено пакет документів з пропозицією про створення на території с. Криворівня Верховинського району історико-культурного заповідника, який би працював за принципом екомузею. Прийнято розпорядження облдержадміністрації „Про відновлення регіонального музею Гуцульщини у с. Верховина».

Активізується пошукова та дослідницька робота музейних закладів. В практику роботи музеїв поступово впроваджується організація міжнародних науково-дослідних експедицій, обмін досвідом музейної роботи.

Разом з тим вже давно назріла необхідність втілення у діяльність музеїв сучасних інформаційних технологій, впровадження єдиної уніфікованої системи музейної комп'ютерної каталогізації, проектування автоматизованої інформаційно-довідкової системи для користувачів, призначеної для реалізації всього блоку облікових і наукових знань, пов'язаних з формуванням наукових паспортів на музейні пам'ятки; проведення фотофіксації музейних експонатів, впровадження новітніх технологій реставрації та консервації музейних експонатів.

В Івано-Франківській області діє 310 стаціонарні кіноустановки, 274 з них — у сільській місцевості. В середньому на 100 мешканців припадає 5 кіноустановок. Найбільша кількість закладів культури налічується в Коломийському, Галицькому, Рогатинському, Снятинському районах.

Функціонує 54 початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, де навчаються 10259 учнів і працює 1451 викладач.

Традиційними і популярними стали конкурси піаністів ім. В. Барвінського, „Водограй», „Концертино», „Танцює юнь Прикарпаття», „Весняні голоси». Переможці обласних конкурсів і обдаровані діти беруть участь у Всеукраїнських та Міжнародних творчих змаганнях, програмі Українського фонду культури „Нові імена України».

Читайте також:

Косів
Тлумач
Традиції, звичаї
Туристичні маршрути
Туристичні фірми
Рожнятівський район
Дипломатичні місії
Пам’ятки архітектури
Рада з туризму Карпатського регіону
Ліси

Новини

Проект
18.08.2008
Вдячне Прикарпаття

Анонс

Національна кухня

Найчастіше гуцули для приготування страв використовують кукурудзяну крупу, картоплю, гриби. Гуцульська кухня відома своїми домашніми копченостями, грибною юшкою, голубцями, а також бринзою — овечим сиром, котрий готують пастухи на літніх високогірних пасовищах. Історично житлом гуцулів на літніх пасовищах була колиба — самобутня дерев'яна споруда круглої форми, з високо піднятим дахом у формі конуса. Тепер кожен турист зможе відвідати колибу, не піднімаючись високо в гори, оскільки сучасна колиба — це невеликий гуцульський ресторанчик, побудований, як правило, біля дороги. Крім властивих їй архітектурних відмінностей, колиба стала втіленням кращих традицій народної гуцульської кухні.