Івано-Франківськ

Івано-Франківська область

Івано-Франківськ є одним із 24 обласних центрів України — містом із значним промислово-економічним і науково-культурним потенціалом. Місто є центром Івано-Франківської області і до 9 листопада 1962 року носило назву Станіслав. Місто Івано-Франківськ, в якому проживає близько 252 тис. чоловік (~17,2% населення області), розташоване на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради знаходяться 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин. Івано-Франківськ — один з чотирьох найменших за кількістю населення та найменший після Рівного за територією обласний центр України.

Географічне розташування

Івано-Франківськ є одним із 24 обласних центрів України — містом із значним промислово-економічним і науково-культурним потенціалом. Місто є центром Івано-Франківської області і до 9 листопада 1962 року носило назву Станіслав. Місто Івано-Франківськ, в якому проживає близько 252 тис. чоловік (~17,2% населення області), розташоване на Покутській рівнинній території південного заходу України у межиріччі Бистриці Надвірнянської і Бистриці Солотвинської. Територія міста становить 3,89 тис. га (0,3% території області). У підпорядкуванні Івано-Франківської міської ради знаходяться 5 навколишніх сіл: Вовчинець, Угорники, Микитинці, Крихівці, Хриплин. Івано-Франківськ — один з чотирьох найменших за кількістю населення та найменший після Рівного за територією обласний центр України.

Відстань від Івано-Франківська до Києва:

- залізницею — 716 км;

- шосейними дорогами — 614 км.

Відстані до найближчих центрів Європи становлять:

- до Варшави — 500 км

- до Відня — 550 км

- до Будапешту — 600 км

- до Києва — 700 км

- до Праги — 830 км

- до Одеси — 840 км

- до Мюнхена — 1100 км

- до Харкова — 1140 км.

Історичний огляд міста

Місто було засноване Андрієм Потоцьким, представни-ком давнього галицького магнат-ського роду, який володів значними латифундіями на Покутті. Станіслав було засновано як місто-фортецю, столицю цих латифундій з відповідною містобудівельною програмою. Дата заснування міста точно не визначена, проте достеменно відомо , що у 1662 році Станіслав отримав Магдебурзьке право.

Місто-фортеця було споруджене за короткий термін (5 місяців) за проектом Ф.Корассіні з Авіньйону у формі пентагону з додатковими бастеями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. Образ міста історично асоціювався з теорією В.Скамоцці «Ідеального міста» (міста-зірки, міста-сонця) — гармонійного, компактного, доцільного і невразливого до нових методів військових дій. Проектування і спорудження міста велось за стандартами і нормами французької будівельної школи, які задовольняють як транспортну так і комунальну мережу ось уже понад 300 років. Графічно-метрологічний аналіз структури і «коду» міської структури і сьогодні дає можливість вказати на її унікальність в Східній Європі.

В засадах містоплануваня немає характерного для середньовічних міст конфесійного «пресингу». Архітектура міста характеризує образ рівноправної громади, виражений в домінуванні ринково-ратушної площі, яку оточували правильним колом храми різних конфесій і релігій, що відповідало духу вільного міста. Костели, церкви, синагоги — католицькі, греко-католицькі, вірменські, гебрейські — все це впродовж сотень років культивувало віротерпимість, а також вироблення у жителів міста розуміння пріоритетності громадянських цінностей. Мешканці міста складали постійний відсотковий паритет за національностями — українці, поляки, німці, євреї.

З самого початку виникнення міста та з наданням магдебурзького права були створені і розвивались окремі ремісничі цехи, що об`єднували спочатку будівничих, торгівців, ковалів, інші дрібні ремесла, сприяли виникненню нових галузей. До середини ХVІІІ ст. існувало 20 цехів — шевські, кравецькі, візницькі, кушнірські, римарські, котлярські, пушкарські. Інтенсивність розвитку промислової діяльності була пов`язана з розвитком продуктивних сил, поглибленням суспільного поділу праці, ліберальним містоврядуванням, ростом міського добробуту, надійною обороною, а також інтенсивною торгівлею і проведенням регулярних регіональних ярмарок, що перетворювали місто в економічний центр. Однією з домінуючих галузей була обробка шкіри, сап`янове виробництво і обробка та виготовлення екзотичних «перських виробів». Активна зовнішня торгівля підтримувалась високим рейтингом ярмарок худоби. Оптові партії переправлялись через Станіслав до Європи.

Останнім часом виявляються документи в різних країнах, що підтверджують обіг різного роду векселів і заставних паперів, а також боргових угод укладених в Станіславі у ХVІІІ ст. Це дає можливість говорити про довіру та ліквідність грошових і майнових трансакцій у той період в місті.

З розвитком міста і розбудовою транзитних мереж актуальність окремих монополій зменшується, хоча кількість млинів, цегелень, фабрик цукру, гуралень, броварень росте. Капітал вкладається в будівництво, сільське господарство, ремесла. Міська Рада ще довший час зберігає самостійність. В ХІХ ст. міське самоврядування зосереджене в руках магістрату і його підпорядкованість центральній владі після жовтня 1848 р. виражена в делегуванні депутатів до Віденського парламенту в Галицькій депутації. За новим адміністративним поділом Станіслав став центром одного з 74 повітових староств Галичини.

Дуже важливим чинником було прокладення залізниці через весь регіон, в якій Станіславу відводилась ключова стратегічна роль. Перенесення нових схем і транспортних мереж було визначене реальним географічним і економічним положенням міста.

Це дало можливість активно розвивати механічний і транспортний сектори промисловості. Місто стає промисловим вузлом нарівні зі Львовом. Відкриття і експлуатація родовищ нафти, солі, газу в Передкарпатті збільшує значення транспортного вузла Станіслава. Активно провадиться розбудова нових промислових зон. Почали з'являтись деревообробні та ремонтні фабрики, телефон, кілька друкарень, розвинувся будівельний комплекс. Саме в цей період місто набуває теперішніх рис. Завдяки прогресивним місцевим податкам та міській позичці, за 5 років після нищівної пожежі 1868 р. було відновлено 90 відсотків споруд міста. З цього періоду Станіслав стає візитівкою Прикарпаття, починається розвиток рекреаційного напрямку. Кадастрові карти складені на початку ХХ століття обіймають територію теперішніх меж міста. В місті налічувалось 52 тис. жителів (для прикладу в Кракові — 200 тис., у Львові — 185 тис.).

Таблиця — Динаміка росту населення Станіслава в 1732 — 1931 рр.

За національним складом довший час переважаючим населенням було єврейське та польське.

Таблиця — Національний склад населення Станіслава в 1732 — 1921 рр.

В XVIII ст. українців та поляків відрізняли лише за віросповіданням, хоч при заснуванні міста переважну частку складали українці. Потім приріст населення відбувався в основному за рахунок євреїв, що займались основним чином торгівлею, промислом і ремеслами. До початку 30-х років ХХ ст. більш як половина населення (58,35 %) була професійно зайнята.

В ХХ ст. розгорнулось будівництво з використанням залізобетонних конструкцій і масове житлове багатоповерхове (4-х і 5-ти) будівництво. Збудовано в 1904 р. велетенський Пасаж Гартенбергів, реконструйовано вокзал. Висотні будинки обладнувались підйомниками і ліфтами. Існував проект прокладки трамвайних ліній. До 1910 р. працювало 3 підприємства текстильної промисловості, ткальня полотна, ватно-ватинна фабрика та ін. Розгорнулась мережа аптек.

Перші польоти літаків зафіксовано з 1912 р. (М. Скіліо дель Кампо). Надалі залізниця і залізнична інфраструктура була найпотужнішим комплексом, де до 1912 р. працювало більше 1000 працюючих.

З початком війни між Австрією та Росією 1914 р. Станіслав опинився на гребені всіх військових подій і активне економічне життя практично зупинилось. За два роки місто, переходячи з рук в руки, місто зазнало неабиякого руйнування.

Після розвалу Російської та Австрійської імперій в короткий період української державності 1918-1919 рр. адміністративний уклад і структура влади особливо не змінилась. Станіслав стає центром військового округу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) і на короткий період її столицею. 22 січня 1919 р. УНР і ЗУНР об'єднуються в єдину Українську державу. Делегацію від Станіслава очолював доктор Є. Петрушевич. Бурхливе політичне життя приводить до Станіслава І.Винниченка, С.Петлюру і більшість діячів української культури. Після короткої українсько-польської війни місто швидко відбудувалось. Вже в 1920 р. діяли 80 підприємств. Найбільшими вважались паровозоремонтний завод, електростанція, газовий завод, нафтоперегінний завод Габера, ватно-ватинна фабрика Мендельсона, шкіряний завод Маргошеса, спиртовий завод Лібермана, кондитерська фабрика «Локарпо» і 3 друкарні. З 1921 р. Станіслав стає воєводським центром. У 1925 р. у місті налічувалось шість державних гімназій, 18 шкіл, духовна семінарія, 25 культурно-освітній і спортивних товариств, 3 музичні школи, 4 театри, 4 кінотеатри.

До 1928 р. розвинулося підприємство по виробництву ваг і механічних верстатів Маєра (зараз ВАТ «Промприлад»), засновані регіональний музей «Покуття», міська бібліотека з фондом в 30 тис. томів. У той час виходило 14 періодичних видань, з них 6 — українських, 6 — польських, 1 — німецькою мовою, 1 — єврейською. Працювала одна загальноміська лікарня на 135 ліжок і приватний пологовий будинок. До 1930 р. у місті щорічно відбувалось 4 великі ярмарки (5 лютого, 30 березня, 15 травня, 13 червня), а також щочетверга великі торги. Працювало 1565 крамниць.

До 1939 року місто почало набирати обрисів динамічного торгово-промислового міста з активним культурно-політичним життям, залишатись третім по величині містом Галичини. Житловий фонд налічував 5861 будинок (менше 500 з них були одноповерховими). Практично половина конструкцій було дерев'яними.

З початком військових дій зупинилось або було законсервовано більшість підприємств. Після входу до міста регулярних частин Червоної армії відбулись зміни в структурі влади. Були створені виконавчі органи місцевої влади. Потрохи вводились в дію підприємства, що не постраждали внаслідок військових дій. З 4 грудня 1939 р. місто стало центром Станіславської області. В 1939 р. в місті діяло 50 промислових підприємств, було 6,5 тис. працюючих, 14 лікарняних установ, 28 шкіл, 2 музшколи, 5 кінотеатрів. Машинобудівний і ремонтний комплекс почав відновлюватись ще в військовий час. До періоду закінчення війни в місті проживало 34800 чол.

До 50-х років вже була практично відновлена промисловість. Стали до ладу машинобудівний завод, паровозо-ремонтний завод, шкіряно-взуттєвий комбінат, трикотажна фабрика, меблева, що створилась на базі кількох артілей і інші підприємства деревообробної промисловості. З 1955 р. став до ладу завод залізобетонних виробів. Згідно урядових програм ведуться масові розробки деревини в Карпатах, як і в інших гірських зонах, пріоритетною визначаються деревообробка і меблева промисловість. Створено філію загальнотехнічного факультету Львівської Політехніки (тепер Державний технічний університет нафти і газу). Для регіону визначався ще один пріоритет — пошуки та розвідка нафтових і газових нафта і газ.

9 листопада 1962 р. місто було перейменовано в Івано-Франківськ. За 1963 р. було збудовано понад 60 нових об'єктів в т ч. 18 цехів для нових підприємств. В 1964 р. стає до ладу фурнітурний завод. Організовано Карпатський філіал Українського Науково-дослідного інституту лісового господарства і меліорації. В 1965 р. Розпочинає роботу Цементно-шиферний завод. В грудні 1965 р. було споруджено 195 м телетрансляційну вежу. 1967 р. розпочато будівництво заводу «Позитрон», як частина загальносоюзної розвивається радіоелектронна промисловість. Розпочато будівництво арматурного заводу та заводу «Автоливмаш».

В 1968 році в місті проживало вже 96 тис. мешканців. Це збільшення відбувалось за рахунок приїжджих зі східних областей, якими намагались наповнити старе місто і переселення сюди для роботи на підприємствах мешканців околиць та інших районів області. Таким чином відбулась «демографічна революція» — планомірна загальносоюзна політика міграцій. Церкви й монастирі передавались під склади і господарські приміщення. Активно створювались російські школи і класи. В інститутах основною мовою стає російська, хоча відсутність іноземців (закрите місто з мілітаризованою промисловістю) робила цю вимогу не обов'язковою.

В зв'язку з наявність надлишку трудових ресурсів проводиться розгортання хімічної промисловості в місті та регіоні (Калуський Хімкомбінат — тепер ВАТ «Оріана», завод Тонкого Органічного Синтезу — тепер ВАТ «Барва»). В 1978 р. першу продукцію дав Івано-Франківський завод «Карпатпресмаш». В 1979 р. споруджено радіозавод, що виробляє окрім військових замовлень радіоприймачі та акустичні системи і намагався виробляти відеомагнітофони. Закінчується спорудження нових мостів над річками. В 1983 р. введена в дію перша лінія тролейбуса в Івано-Франківську.

До кінця 80-х років площа міста становила 3380 га, а його населення складало 244,7 тис. чол. Тут було розташовано 47 промислових підприємств, працювало 319 магазинів та 300 підприємств громадського харчування, функціонували три інститути (13200 студентів), 11 профтехучилищ, 29 загальноосвітніх шкіл (287000 дітей), 53 дитсадки, 5 лікарень.

Івано-Франківськ сьогодні

Сьогоднi Iвано-Франкiвськ є мiстом iз значним промислово-економiчним та науковим потенцiалом, широкими можливостi для розвитку як внутрiшнiх мiжрегiональних, так i зовнiшнiх мiждержавних зв'язкiв. Великi перспективи мiста пов'язанi з близькiстю Карпат як унiкального регiону туризму, вiдпочинку та рекреацiї. Колоритнi райони Гуцульщина, Покуття, Опiлля, Бойкiвщина дають можливiсть гостям Прикарпаття краще зрозумiти душу українського народу, закохатися в українську пiсню, подивуватися гiрським легендам. Обласний центр приваблює туристiв своїми архiтектурними пам'ятниками, храмами, музеями, театром. Мiська ратуша, центральний корпус медичної академiї, парафiяльний костел, катедральний собор, римо-католицький костел, будiвля залiзничного вокзалу, монастир василiянок, будинок Ощадбанку, а також багато iнших будiвель мають велику художню та iсторичну цiннiсть.

Iвано-Франкiвськ — мiсто обласного значення, адмiнiстративний, економiчний i культурний центр областi. Територiя мiської ради — 92,8 кв.км. Чисельнiсть населення становить 233,4 тис.чол.

Промисловiсть Iвано-Франкiвська представлена пiдприємствами машинобудування та металообробки, деревообробної, легкої, харчової промисловостi, промисловостi будiвельних матерiалiв.

В мiстi зареєстровано бiльше 7 тис. суб'єктiв пiдприємницької дiяльностi — юридичних осiб, з них 5,5 тис. — суб'єкти малого пiдприємництва. Зростання кiлькостi зареєстрованих та дiючих пiдприємств зумовлено насамперед спрощенням процедури їх реєстрацiї. Створена, як окрема структура мiськвиконкому, реєстрацiйна палата реєструє понад 200 суб'єктiв малого бiзнесу щомiсяця.

Iвано-Франкiвськ має розвинуту транспортну мережу. Повiтряним, залiзничним та автомобiльним транспортом мiсто з'єднане з усiма обласними центрами України, деякими мiстами Росiї, Молдови, Бiлорусi, Польщi, Словаччини, Чехiї. Промисловi пiдприємства розташованi по периметру мiста, а соцiально-культурнi заклади, адмiнiстративнi та банкiвськi установи — в його центральнiй частинi. Перевезення пасажирiв здiйснюють перевiзники рiзних форм власностi. Послуги телефонного зв'язку надаються в основному Iвано-Франкiвською дирекцiєю державного пiдприємства «Укртелеком» та приватним пiдприємством ТзОВ «ТТК» Загальна кiлькiсть номерiв становить близько 50 тисяч.

З кожним роком зростає торгова мережа мiста за рахунок переобладнання житлових та пiдвальних примiщень в торговi заклади, реконструкцiї дiючих торгових пiдприємств i незавершеного будiвництва. Її розвиток дає мешканцям мiста можливiсть вибору, створює конкуренцiю, а отже є основним чинником пiдвищення культури обслуговування, збiльшення асортименту товарiв, полiпшення якостi продукцiї, що сприяє пiдвищенню престижу нашої держави на мiжнародному рiвнi. Роздрiбна торгiвля мiста здiйснюється через мережу магазинiв та ринкiв мiста. На початок 2003 року в мiстi налiчується бiльше 900 пiдприємств роздрiбної торгiвлi, 455 пiдприємств громадського харчування.

В мiстi вдалось не тiльки зберегти, а й примножити мережу освiтнiх закладiв. Освiтня система мiста представлена мережею дошкiльних, загальноосвiтнiх та позашкiльних навчально-виховних установ. В новому 2002-2003 навчальному роцi в мiстi функцiонують 44 навчальнi заклади, що охоплюють 30 тис. учнiв, в тому числi двi приватнi школи (12 класiв, 124 учнi). Серед навчальних закладiв комунальної власностi територiальної громади мiста є 3 спецiалiзованi школи з поглибленим вивченням iноземних мов, 2 гiмназiї, природничо-математичний лiцей та школа-лiцей № 23. Зростає мережа шкiл I ступеня та шкiл-садкiв. Їх в цьому роцi є 10 (вiдкрито СЗШ I ступеня № 26), якi охоплюють 1776 учнiв молодших класiв. Для дiтей з вадами розумового та фiзичного розвитку функцiонує навчально-реабiлiтацiйний центр. 97,8% учнiв навчаються українською мовою, в СЗШ №3 функцiонує 9 класiв (107 учнiв) з польською мовою навчання та 22 класи (641 учень) — з росiйською мовою навчання.

Розвитку мережi медичних закладiв, що є одним iз найважливiших елементiв соцiальної полiтики, придiляється велика увага. Медична допомога мешканцям мiста надається 14 лiкувальними закладами. Серед них — двi багатопрофiльнi лiкарнi, дитяча лiкарня, пологовий будинок, станцiя швидкої медичної та невiдкладної допомоги, чотири територiальнi полiклiнiки, мiська дитяча стоматполiклiнiка, та мiська стоматполiклiнiка. Мешканцям примiських сiл медична допомога надається в трьох фельдшерсько-акушерських пунктах. Тут надається квалiфiкована допомога за такими профiлями: хiрургiя, терапiя, неврологiя, педiатрiя, а також спецiалiзована: судинна неврологiя, кардiологiя, ревматологiя, гастроентерологiя, урологiя, офтальмологiя, ЛОР, травматологiя.

В урологiчному вiддiленнi центральної мiської клiнiчної лiкарнi виконуються високотехнологiчнi операцiї європейського рiвня. В мiськiй клiнiчнiй лiкарнi №1 створено центр трансплантацiї клiтин органiв та тканин, який виконує 16 трансплатацiйних операцiй. В очному вiддiленнi центральної мiської клiнiчної лiкарнi виконуються операцiї iз застосуванням сучасної апаратури виробництва США, зокрема iмплантацiя штучного кришталика. З 1995 року в мiськiй клiнiчнiй лiкарнi №1 та центральнiй мiськiй клiнiчнiй лiкарнi проводяться лапароскопiчнi операцiї на органах черевної порожнини та позаочеревинному просторi.

Велика увага у нашому мiстi придiляється розвитку спорту: створенi волейбольнi клуб «Факел» та «Унiверситет», боксерський клуб «Галичина», футбольний клуб «Чорногора», якi захищають честь мiста в чемпiонатах України. На Олiмпiадi 1996р. в Атлантi, зимових iграх в м.Нагано та Олiмпiадi 2000р. в Сiднеї наше мiсто представляли Роман Вiрастюк, Сергiй Осович, Юлiя Клюкова, Олена Юнчик, Тетяна Ляхович, Сервiн Сулейманов. В мiстi вiдкритi фiзкультурно-оздоровчi комплекси АТ «Родон», «Промприлад», фiзкультурно-оздоровчий комплекс «Юнiсть», дев'ять фiзкультурно-спортивних клубiв за мiсцем проживання. Започатковано проведення щорiчного спортивно-мистецького свята «Нiка», на якому вiдзначають кращих спортсменiв, тренерiв, арбiтрiв, органiзаторiв спортивно-масової роботи мiста.

Широка мережа закладiв культури дає мешканцям нашого мiста новi можливостi долучитись до невичерпних джерел духовностi, культурного розвою, творчого поступу. Заклади культури мiста рiзноманiтнi: 17 фiлiй бiблiотек, 5 шкiл естетичного виховання, 2 кiноконцертнi зали, 8 клубних установ, мунiципальний центр дозвiлля, центр сучасного мистецтва, обласна фiлармонiя, театр ляльок iм. М. Пiдгiрянки, обласний театр фольклору, музичне училище iм.Д.Сiчинського, музично-драматичний театр iм. I.Франка, обласна наукова бiблiотека iм. I.Франка, 20 державних та громадських музеїв. За останнi роки значно розширена мережа закладiв культури — вiдкрито Мунiципальний центр дозвiлля, бiблiотеки-фiлiї №3,5,10, Дитячу хореографiчну школу-фiлiю Київської Української Академiї танцю. Реорганiзовано ряд кiнотеатрiв в сучаснi заклади культури, створено багато чудових мистецьких колективiв. Започатковано проведення багатьох перспективних фестивалiв та конкурсiв: Мiжнародного фестивалю духовної музики, молодiжного фестивалю «Едельвейс», Всеукраїнського конкурсу хорової музики iм. Д.Сiчинського, Фестин духовної музики, присвячених 2000-рiччю Рiздва Христового.

За матеріалами сайту http://www.portal.if.ua/

Читайте також:

Туристичні маршрути
Міста
Гірська пошуково-рятувальна служба в Івано-Франківській області
Ліси
Галицький район
Водні маршрути
Загальна інформація
Мінеральні води
Спортивні бази
Болехів

Новини

Проект
18.08.2008
Вдячне Прикарпаття

Анонс

Історичні атракції
Пам'ятні місця і місця історичних подій