Городенка

Гоpоденка (Івано-Фpанківcька облаcть) Міcто Гоpоденка — pайонний центp Івано-Фpанківcької облаcті. Найcтаpіший літопиc Неcтоpа «Повіcть вpеменниx літ» подає, що в 993 pоці Київcький князь Володимиp Великий пішов поxодом на пpадавнє плем'я Білиx Xоpватів, яке наcеляло Галичину. Cаме тоді Гоpоденківщина увійшла до cкладу Київcької деpжави. Пеpша літопиcна згадка пpо Гоpоденку датуєтьcя 1195 pоком і називаєтьcя поcеленням xлібоpобів і pеміcників у cкладі Галицько-Вололинcької деpжави.

В 1995 pоці відзначалоcь 800-pіччя пеpшої пиcьмової згадки пpо міcто.В 1668 pоці Гоpоденка отpимала від польcького коpоля Магдебуpзьке пpаво.

Про місто

Гоpоденка (Івано-Фpанківcька облаcть) Міcто Гоpоденка — pайонний центp Івано-Фpанківcької облаcті. Найcтаpіший літопиc Неcтоpа «Повіcть вpеменниx літ» подає, що в 993 pоці Київcький князь Володимиp Великий пішов поxодом на пpадавнє плем'я Білиx Xоpватів, яке наcеляло Галичину. Cаме тоді Гоpоденківщина увійшла до cкладу Київcької деpжави. Пеpша літопиcна згадка пpо Гоpоденку датуєтьcя 1195 pоком і називаєтьcя поcеленням xлібоpобів і pеміcників у cкладі Галицько-Вололинcької деpжави.

В 1995 pоці відзначалоcь 800-pіччя пеpшої пиcьмової згадки пpо міcто.В 1668 pоці Гоpоденка отpимала від польcького коpоля Магдебуpзьке пpаво.

Cьогодні в міcті пpацює 45 підпpиємcтв і оpганізацій, понад 40 малиx підпpиємcтв і коопеpативів — це, в оcновному, підпpиємcтва по пеpеpобці cільгоcппpодукції: цукpовий завод, потужний cиpзавод, кон-cеpвний завод, завод «Металіcт». Обcяг пpомиcлового виpобництва за 1996 p. cклав 17836 тиc. гpивень.

В міcті функціонує 2 школи і гімназія, cільcькогоcподаpcьке ПТУ, cпоpтивна та музична школи, пpацює понад 10 наpодниx cамодіяльниx xудожніx колективів.

В міcті збеpеглиcя іcтоpико-аpxітектуpні пам'ятки XVII cтоліття, зокpема, коcтел Непоpочного Зачаття Діви Маpії італійcького аpxітектоpа Беpнаpда Меpеттіні, гpеко-католицька і віpменcька цеpкви, євpейcька cинагога. Визначною архітектурною спорудою міста є костьол, побудований в 1760 році. Пам'яткою архітектури є залишки замку, збудованого за часів панування магната Михайла Чарторийського.

З історією Городенки пов'язана громадсько-культурна діяльність письменників А.Крушельницького, О.Левицького, І.Плешкана, художниці О.Плешкан.

З давньої історії Городенки та краю

Найдавніші людські сліди на теремі Городенщини губляться в мороці тисячоліть. Матеріальні свідчення проживання людини старого кам'яного віку (палеоліт, 400000-20000 років до н.е.) в нашому краю виявлено в 1923 році в Городниці Ю.Полянським при розкопках на прибережній терасі Дністра.

Перші свідчення проживання на Городенщині ранньослов'янських племен дають знахідки характерного глиняного посуду 4-5 століть у Серафинцях, а також так званої передроманської і романської кераміки 6-9 століть у Незвиськах.

У 9-10 століттях територію сучасного Покуття, як і всієї Галичини, заселяло слов'янське плем'я білих хорватів. Княжа доба, яка стала періодом остаточного формування економічних стосунків, соціальної і політичної структури слов'янських племен залишила чисельні пам'ятки на території нашого краю. Насамперед це укріплені городища, рештки яких збереглися у Корневі, Кунисівцях, Чернелиці, Михальчі, Городниці, Стрільчі. Найбільшим поселенням, свого роду «племінною столицею» на Городенщині, було велике городище в Городниці, яке, ймовірно, служило осідком одному з місцевих князів.

На 12 століття, час правління галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.), припадає перша звістка про Городенку. Згадується тільки назва без жодної інформації. До середини 14 століття територія сучасної Городенщини входила до складу Галицько-Волинського князівства.

Не обминула руйнівна монголо-татарська навала і наш край. Приблизно в середині 13 століття перестають існувати ті з городищ, які пережили попередні наїзди степових кочівників. Після зруйнування більше не відновлюється і велике городище в Городниці. Край став беззахисним і спустошеним.

З 1349 р. все Галицьке князівство потрапило під владу Польщі. Почався новий етап в історії Галичини і Городенщини. Посилювалася польська культурна і релігійна експансія. Місцева шляхта в основній масі сприйняла польські звичаї, релігію. Але треба зазначити, що у зв'язку з певною віддаленістю від етнічних польських земель, а також приграничним становищем, на Городенщині вказані процеси не прогресували так швидко і не набули такого розмаху, як на західних землях Галичини.

У 15-17 століттях більшого значення в краю набуває Михальче. В 1439 році тут вперше на Городенщині було засновано римо-католицьку парафію і побудовано костьол. Фундатором його був Мужило з Бучача (Мусхило де Бучач), староста Снятинський і Коломийський. Був він українського роду, бо в фундаційному акті, писаному латинською мовою, розписався кирилицею. Вигідне розташування Михальча на березі Дністра сприяло його розростанню і перетворенню в містечко.

Майже на півстоліття Городенщина стала ареною постійних приграничних воєн між Польщею і Молдавським князівством, котре в 15 столітті опанувало Буковину, землі якої раніше входили до складу Галицько-Волинського князівства. В 1491 році молдавський воєвода Стефан Великий здійснив похід на Покуття, спалив Снятин, Городенку, Коломию і дійшов до Галича. В 1497 році після невдалого походу на Волощину військо польського короля Яна Ольбрахта повернулося на Покуття і своїм постоєм сильно спустошило його. Під Городенкою в 1509 році гетьман Микола Каменецький розбив молдавське військо. Можливо, в пам'ять про цю подію долина ріки Ямгорів між Городенкою і Серафинцями називається Червоною. Найбільш спустошливим був похід на Покуття воєводи мультанського Петра Рареша (званого Петрилою) із 33-тисячним військом в 1531 році.

Вже на початку 16 століття Покуття систематично піддавалося нападам татар. Після того, як молдавське князівство потрапило у васальну залежність від Туреччини, через його землі відкрилася дорога на Галичину для турецьких завойовників. 1589 року відбувся перший великий напад турків на Покуття.

Після зруйнування татарами Михальча, з середини 17 століття найбільшого значення на Придністров'ї набуває Городенка. Ще в 15 столітті тут на урвищі над рікою Ямгорів було збудовано замок. В 1648 році, коли під впливом подій на Україні в Галичині розгорілося повстання під проводом Семена Височана, селяни Чернятина, Заболотова, Олеші, Любківців напали на замок в Городенці, який тоді належав Янові Жулчинському (Стжемовському), роззброїли його залогу, а будівлі спалили. Сам же власник врятувався втечею.

У 1668 році Городенка отримує Магдебурзьке право. Місто входило тоді до складу Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь адміністративної частини, а належало до Коломийського староства. Надання Городенці самоврядування створило сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі.

З 17 століття в місті почали селитися вірмени, які до першої половини наступного століття утримували в своїх руках майже всю торгівлю. Про впливовість вірменської общини і про те, що на кінець 17 століття Городенка вже була досить значним торговельним центром, свідчить побудова в 1706 році великого вірменського костьолу (вірмени в Галичині прийняли унію в 1668 році).

Саме місто у власності грунтів майже не мало, а весь дохід отримувало в основному з ремесла і торгівлі. Довколишні землі і більшість сіл на Городенщині в 17-18 століттях належали магнатам Потоцьким, одному з найбагатших шляхетських родів у Польщі. Вони ж утримували і своє власне досить сильне військо.

У 1743 році в Городенці коштом Миколи Потоцького, воєводи Белзького і старости Канівського (в народних переказах і «Баладі про Бондарівну» — «пан Каньовський»), розпочато будівництво великого римо-католицького костьолу Непорочного зачаття Діви Марії і монастиря місіонерів при ньому. На будову йшли доходи з сіл Городниці, Поточиськ, Слобідки, Луки, Незвиська, Гарасимова. Тоді ж було зведено мурований триарковий міст через ріку Ямгорів — «Три мости».

Особливо швидко Городенка розвивалася з середини 18 століття. Немалу роль відіграв у цьому магнат Микола Потоцький, який більшу частину свого життя прожив у Городенці, володів величезними маєтками на Покутті і Поділлі і хотів перетворити місто в центр староства, свого роду магнатську «столицю», а тому сприяв будівництву, розвитку ремесла і торгівлі.

Своїм коштом він розширив греко-католицький монастир, а також замість старої, у 1763 році побудував на середмісті для української общини велику муровану церкву Успення Пресвятої Діви Марії. Церква також побудована за проектом Бернарда Меретина (закінчена після його смерті) і нагадує зовнішнім виглядом костьол у Годовиці. Іконостас церкви — унікальний і є спрощеним аналогом іконостасу собору св. Юра у Львові, що дозволяє вважати його автором Пінзеля.

Великий слід в історії і культурі Городенки і краю залишила і єврейська община. Почали селитися євреї в Городенці у 16 столітті, але найбільший їх наплив спостерігався після надання місту Магдебурзького права. В 1743 році Потоцьким надано цій общині привілеї в торгівлі й ремеслі, виділено місце під будівництво синагоги і на цвинтар. З середини 18 століття євреї витіснили з торгівлі вірмен і посіли в цій сфері панівне становище. На 1775 рік у Городенці проживало вже 863 єврейські родини. Великі єврейські общини були в Чернелиці та Гвіздці.

У 1772 році після першого поділу Речі Посполитої Городенщина в складі Галичини відійшла до Австрії. Під час правових, освітніх і релігійних реформ австрійського імператора Йосифа II, які він здійснював в дусі європейського просвітительства, у 80-х роках 18 століття було ліквідовано обидва монастирі в Городенці. В 1788 році відкрито першу світську школу з німецькою мовою навчання.

Городенка поступово росла і на 1800 рік мала 744 різні будівлі і понад 5000 тисяч населення. Так наш край вступив у 19 століття. І на цьому варто закінчити екскурс в його давню історію, бо два наступних перенасичених подіями віки, коли Городенщина вступила в період національного пробудження і дала Україні багатьох визначних політичних діячів, літераторів, учених, а також тисячі простих скромних трудівників, які своєю щоденною працею примножували славу нашої землі, коли пронеслися бурі великих воєн і спустошень, потребують окремого дослідження.

За матеріалами сайтів: http://www.auc.rql.net.ua/ і http://gorodenka.if.ua/

Читайте також:

Вимоги до руху
Асоціація економічного розвитку Івано-Франківщини
Водні маршрути
Івано-Франківська обласна організація Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Печери
Туристичні об'єднання, клуби області
Рогатин
Музеї
Болехів
Управління туризму головного управління туризму і культури облдержадміністрації

Новини

Проект
18.08.2008
Вдячне Прикарпаття

Анонс

Розвиток туристичної галузі в Івано-Франківській області

Туристично-рекреаційна галузь проголошена стратегічним напрямом розвитку економіки Івано-Франківщини і є важливим чинником стабільного й динамічного збільшення надходжень до бюджету, істотного позитивного впливу на стан справ у багатьох галузях економіки. Об’єктивно регіон має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму.

Роль туризму в господарстві краю зростає з кожним роком. Прикарпаття є одним із перспективних туристичних регіонів держави й відіграє важливу роль на українському туристичному ринку. У багатьох районах і містах області туристична галузь починає відігравати провідну роль у місцевому економічному житті, сприяючи розвитку місцевих громад та поглиблюючи взаєморозуміння у середині громад. Туризм сприяє підвищенню зайнятості населення, розвитку ринкових відносин, міжнародному співробітництву, збереженню екологічної рівноваги.

Розвиток туризму поліпшує інвестиційне середовище, стає джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, сприяє розвитку пов’язаних із туризмом галузей економіки. Він так само відіграє значну роль у збільшенні валютних надходжень і споживчого попиту, поліпшенні структури економіки, зміцненні економічного співробітництва між регіонами, підвищенні якості життя.